Н.Радостовец: Рука допомоги, своєчасно протягнута нам Президентом і Урядом, у результаті і стала тим важелем, який підняв ГМК на новий рівень, дозволив вийти з кризи, уникнути його наслідків і зайняти гідне місце в Державній програмі ФІЇР
Світлана АНТОНЧЕВА, Казахстанська правда, 10 грудня
В індустріального оновлення економіки є реальний проривний план, і одну з ключових ролей в його втіленні в життя покликаний зіграти гірничо-металургійний комплекс країни. Вже сьогодні в рамках ГП ФІЇР реалізуються 26 інноваційних проектів ГМК загальною вартістю 1,6 трлн. тенге з потенціалом створення 12 тис. робочих місць. На Карті ж індустріалізації Казахстану всього за 9 місяців поточного року гірники і металурги позначили 15 виробничих крапок. Глава держави поставив перед галуззю завдання: до 2015-го подвоїти експорт продукції і збільшити валову додану вартість на 107%. Випуск первинного алюмінію повинен вирости в 4 рази, золото – в 2, мідь – в 1,4. Республіка стане виробляти до 6 млн. тонн сталі в рік! Природно, настільки показові установки вимагають не лише виконання зобов’язань від гірничорудних компаній, але і серйозної підтримки Уряду, акиматов, а також скоординованих дій всіх сторін. Про те, як відбувається це узгодження і досягаються високі переділи, в інтерв’ю кореспондентові КП розповів виконавчий директор Республіканської асоціації гірничодобувних і гірничо-металургійних підприємств Микола Радостовец.
– Гірничодобувна галузь важко переживала минулу кризу. І проте за лічені місяці, не дивлячись на існуючу ситуацію на товарних ринках, їй удалося вийти на локризові обсяги виробництва. При цьому удалося уникнути і масових звільнень. Що допомогло більше: запас міцності або нові ініціативи?
– В першу чергу допомогла підтримка Уряду, і не лише моральна: через ФНБ Самрук-Казина продовжувалося фінансування крупних проектів. Багато в чому завдяки цьому компанії не відволікали засобу, не скорочували штат і не згортали будівництва. Звичайно ж, їм довелося змінити сам підхід до управління: у главу кута була поставлена економія і ощадливість. Наприклад, в ENRC і Казахмисе на 25% були урізані витрати на запаси товарно-матеріальних цінностей.
Кабміну слід сказати спасибі і за зелений коридор, по якому в умовах кризи досить ефективний йшло повернення ПДВ експортерам. Останнім не доводилося, як в колишні роки, коли із-за процедурних елементів в дорозі застрявали сотні мільйонів доларів і оборотні кошти попросту вимивалися, звертатися за кредитами.
Ще один важливий аспект – надійна підстава соціального партнерства в крузі Уряд – акимати – підприємства – профспілки: тут полягали меморандуми про незвільнення, причому всі узяті зобов’язання взаємно виконувалися. Співробітників основного виробництва, яке згорнулося із-за зниження попиту на продукцію, займали на інших ділянках, переучували. Безумовно, свою роль зіграло і те, що податковий режим виявився адекватний ситуації. Скажемо чесно, недропользователи боялися, що з впровадженням нової фіскальної політики в їх відношенні і зокрема податку на видобуток корисних копалин, загальне навантаження позначиться на конкурентоспроможності виробництв. Проте далекоглядним рішенням одночасно з введенням НДПІ було вироблено серйозне послаблення по корпоративному прибутковому податку і ПДВ. До того ж при обговоренні питання про обкладення продукції гірничорудного сектора експортним митним збором чаша вагів все-таки схилилася на користь галузі. У зворотному випадку можна було б чекати відтоку інвестицій з країни, вилучення із звороту грошей, що направляються на розвиток підприємств.
Рука допомоги, своєчасно протягнута нам Президентом і Урядом, у результаті і стала тим важелем, який підняв ГМК на новий рівень, дозволив вийти з кризи, уникнути його наслідків і зайняти гідне місце в Державній програмі форсованого індустріально-інноваційного розвитку. Так, нині не лише нафтянка, але і гірничорудні компанії забезпечують велику частину податкових вступів до бюджету республіки.
– В рамках ФІЇР була прийнята програма розвитку ГМК, і галузеві експерти брали безпосередню участь в її розробці. Уряд оголосив про політику прозорості і співпрацю з бізнесом при обговоренні всіх державних рішень, на нього що впливають. Чи удається насправді відстоювати інтереси підприємств на цьому рівні і просувати власні ініціативи?
– Цей процес став набагато простіший. Наша участь в різних робочих групах, комісіях, відкритих обговореннях документів наводить до того, що плани не просто затверджуються для галочки – вони по-новому осмислюються. І хай не всі пропозиції недропользователей проходят, принаймні вони всесторонньо розглядаються. Я констатую, що підприємців не просто слухають в Уряді: до них прислухаються. Мені особисто імпонує партнерське відношення до інвесторів.
Що ж до конкретної галузевої програми, то під нею підписалися, а значить, зацікавлені в ефективній реалізації фактично всі підприємства сектора. І тепер кожного місяця в Міністерстві індустрії і нових технологій, що займається цією роботою, проходит розбір польотів відомств, відповідальних за її ділянки. Ми підтримуємо ініціативу створення і центру по ФІЇР, що управляє, на який покладені функції по координації.
.Кроме того, готуються програми розвитку мінерально-сировинної бази, підготовки висококваліфікованого персоналу, схвалений інноваційно-модернізаційний план. Тобто в наявності системний підхід, який допоможе в нарощуванні переробки продукції вищих переділів.
– Деякі гірничодобувні компанії вже стають справжніми металургійними гігантами. Які проекти із здійснюваних ними, на ваш погляд, найбільш перспективні з точки зору нової індустріалізації?
– Без сумніву, у ряді перших – Казцинк і його мідь. Один з найбільших проривних проектів в області металургії – металопрокатний завод АТ ССГПО. Цим підприємством зроблений реальний крок від добувної промисловості до металургійного виробництва.
Гордість галузі – перший Казахстанський електролізний завод по випуску алюмінію, побудований ENRC в Павлодарі. Як відзначив на церемонії його відкриття Президент Нурсултан Назарбаєв, КЕЗ став просто втіленням мрії. Потужний і високотехнологічний, сьогодні він активно упроваджує європейські стандарти екологічно чистого виробництва.
Таким чином, Казахстан вийшов на міжнародний ринок з продукцією третьої стадії переділу: металлозаготовками і злитками з алюмінію. Тут є всі передумови для організації цілого кластера, і ми чекаємо створення вільної економічної зони, де на базі невеликих підприємств можна здійснювати випуск алюмінієвих віконних отворів, запчастин для літаків і так далі. Проекти мають бути адаптовані до ринку і до конкуренції, щоб замістити той перероблений метал, який зараз завозиться. І потрібні зусилля Уряду, аби підтягнути туди пільги, які, у свою чергу, підтягнуть за собою малий і середній бізнес. Саме тому потрібно звернути підвищену увагу на грядущий Закон Про СЕЗ і роз’яснювальну роботу: населенню належить зрозуміти, що займатися перепродажами більше не вигідно, треба переходити в реальне підприємництво.
Всі проекти ГМК нової індустріалізації відповідають міжнародним вимогам охорони праці і довкілля. Ми упевнені в тому, що успішна реалізація програми не лише дасть Казахстану нову конкурентоздатну на світовому ринку продукцію, але і зробить роботу гірників і металургів високопродуктивною і безпечною.
Хочу особливо відзначити, що вже сьогодні наші підприємства – казахстанські бренди, і їх кількість зростатиме. Так, Казхром – найбільший в світі виробник феросплавів за змістом хрому, Казатомпром – лідер в урановій галузі. Євразійська корпорація природних ресурсів на Лондонській біржі увійшла до індексу ftse 100? найбільших на планеті. Це ніші, які не просто так звільнилися: до таких результатів ми прагнули довгі роки.
– Тим часом розраховану на подальші п’ять років галузеву програму називають досить амбітною. У чому саме полягають ці амбіції? І як їх реалізувати?
– Така компанія, як ENRC, вкладе в індустріалізацію 5,3 мільярда доларів інвестицій, Казахмис – близько 5, Арселор Міттал Казахстан – 4, Казцинк – 2,2. То хіба це не амбітні плани?
На ці гроші буде куплено устаткування, з’являться нові робочі місця, ремонтні служби. Природно, нові виробництва не можуть нормально функціонувати без супутньої інфраструктури – енергетичною, транспортною, соціальною. І це не просто вклади на перспективу, а усвідомлений вибір індустріально-інноваційного стрибка у всій економіці. Містами-локомотивами зростання покликані стати Павлодар, Актобе, Рудний, Жезказган, Усть-каменогорськ. Саме там зосередиться весь робочий рух, і туди мають бути спрямовані погляди молодих фахівців, які хочуть зробити справжню кар’єру.
До речі, в березні майбутнього року запланований черговий з’їзд працівників галузі, де будуть підведені перші підсумки здійснення програми розвитку ГМК, продемонстровані ключові проекти. Треба відзначити, що сама професія металурга диверсифікується: романтика важкої служби в мартенівських цехах поступається місцем повністю автоматизованим процесам і висококваліфікованим інженерам, що стежать за ними за допомогою комп’ютерів. Звичайно ж, ми хочемо показати Главі держави, який сам починав трудову дорогу в справжньому Пекле, горновим, відстоюючи зміни в доменної печі, якісне зростання всього гірничо-металургійного сектора.
– Невже в цього зростання немає своїх хвороб? Які перешкоди зустрічаються на дорозі високих переділів?
– Проблеми, звичайно, є. Але вони вирішувані. Наприклад, великі індустріальні будівництва вимагають випереджаючого розвитку електроенергетичних потужностей, які доки не вистачає. Поклопотатися про це повинні приватні інвестори, але їм потрібна допомога від держави – сприятливий інвестиційний клімат.
Ще одна тема – брак вантажних вагонів: виконанню контрактів заважають обмеження по постачаннях. У Уряді вже намічені заходи щодо стимулювання закупу вагонного парку приватниками, активізована діяльність по сертифікації рухливого складу китайського виробництва.
Тим часом із створенням єдиного економічного простору наші експортні можливості розширюються. Поки йдуть дебати відносно уніфікації технічних регламентів і тарифів (в першу чергу железнодорожних), хочу висловити своє строге переконання, яке, до речі, розділяють і незалежні експерти: в умовах ЄЕП ми повинні робити ті або інші кроки, орієнтуючись на СОТ, на той міжнародний досвід, який нам так чи інакше доведеться враховувати.
Із-за малої ємкості внутрішнього ринку Казахстан перш за все країна-експортер, і наші експортні можливості треба завжди поєднувати з багатовекторною політикою. Ми повинні уміти ладнати зі всіма і продавати всім, аби перш за все було вигідно країні, її бюджету, її людям.