Олексій Дударев написав продовження легендарного фільму «Білі Роси»
У 1983 році на екрани вийшов фільм «Білі Роси». Це стало подією, фільм полюбили, і не лише в Радянському Союзі, цитати з нього пішли в народ. Тому всіх так схвилювала новина, що драматург Олексій Дударев, по чиєму сценарію були поставлені «Білі Роси», пише продовження. І ось у нас з’явилася унікальна можливість взнати, що ж далі сталося з Федосом Ходасом, його трьома синами і іншими жителями Білих Зростав. Правда, поки не на екрані, а на сторінках газети. З наступного номера ми почнемо друкувати свіжонаписаний сценарій, який називається «Білі Роси», — згідно сюжету, саме так назвиться елітне коттеджний селище, яке проектується на місці села. Ми зустрілися з Олексієм Дударевим в офісі Білоруського союзу театральних діячів, який він очолює, і перше питання прозвучало передбачено, але неминуче.
— Що ж підштовхнуло вас написати продовження культового фільму?
— В усякому разі, не меркантильні розрахунки. Мені просто самому, як і глядачам, хотілося прослідити подальші долі героїв в наш непростий час. Я розумію скепсис деяких. І сам стільки мучився, коли так легковажно пообіцяв Геннадієві Гарбуку під час святкування його 75–летия написати другу частину «Білих Зростав», — важко було наважитися взятися за справу. Лише здавалося, що це просто. І в тих моїх друзів і знайомих, хто брав читати готовий рукопис, в очах була тривога. Адже доведеться ділитися зі мною враженнями, а всі були упевнені, що вийшло что–то не так. Але їх побоювання не виправдовувалися. Повірте, я дуже рідко буваю собою задоволений. Але тут. Я дійсно нічим не зменшив першу частину. Не зрадив режисерові Ігорю Добролюбову, гаряче улюбленим мною артистам Всеволоду Санаєву і Борису Новікову, яких вже немає в живих. Нікому, хто створював фільм.
— Скепсис тут неминучий — адже останнім часом такі модні сталі римейки улюблених старих фільмів. Зробили продовження «Іронії долі» і «Трьох мушкетерів». Перезняли «Службовий роман» і «Карнавальну ніч». Навіть Штірліца розфарбували.
— Чому не виходять римейки? Їх роблять зовсім інші люди. І розраховують, що перша, скажімо, «Іронія долі» «витягне» іншу. Вона і «витягує». Забезпечує глядацький інтерес. Але це ж інший фільм! А я не можу піти на те, аби так-сяк зляпати продовження. Для мене це неприйнятно. Це зрада тих, хто робив «Білі Роси» в 1983 році. Не знаю, що скажуть читачі, але особисто у мене сценарій викликає тепле відчуття, в нім показано дійсно сучасне життя, стосунки між людьми. Немає там «бодрячков–старичков». Зате є щось незмінне, непідвладне часу. Основа. Як говорив мій колега, письменник Мустай Карім: «Вітер змін, коли він уривається на площу, перше, що піднімає, — пил. Проте вітер заспокоїться, пил осяде, її обов’язково підметуть, і люди побачать синє піднебіння і сонце». У своєму сценарії мені хотілося донести цю думку. Адже якими б різними не були, ми всі — білі роси. Живемо на одній землі, в одній державі. І повинні про свою державу піклуватися. Що таке вулик? Це велика сім’я бджіл. Деякі філософи вважали, що якби у людей була така ж організація, як у бджіл, на землі настав би рай.
— У другій частині «Білих Рос» з’являється новий персонаж — бізнесмен Русаченко, що скуповує землю під коттеджний селище. У сучасних серіалах такі персонажі зазвичай однозначні лиходії.
— Однозначний лиходій — це кримінал, а злочинцеві в Білих Росах не місце. Я не ідеалізував персонаж Русаченко, але чому, якщо людина багата, він обов’язково має бути поганим? Негативне відношення до таких людей — від стереотипів, на мій погляд. Звичайно, є нюанси: у бізнесі потрібна жорсткість. Ну уявіть собі делікатного до суперника боксера. Але і при цьому можна не втратити благородства. Співчуття — це дар Божий. Людина, в якої з’явилася пристрасть робити гроші, забуваючи, для чого вони потрібні, — нещасний.
— У вас є цікавий епізод — взимку замість живої лелеки за наказом бізнесмена в гніздо садять штучного.
— Признаюся, у мене на дачі є така штучна лелека. Але в сценарії це ще і символ. Сьогодення, природне, якщо його не берегти, може відлетіти, як говорить мій герой Струк, «в жаркiя країни». У слов’ян птиця лелека вважалася святою. До речі, моя перша книга так і називалася — «Свята птушка». Не потрібно забувати і про те, що в Білих Росах живуть люди незвичайні. Дивакуваті, чи що. Як мовиться, не від миру сього.
— Ви не боїтеся думки, що ви написали утопію під девізом «все буде добре»?
— Мої друзі, які читали сценарій, одночасно сміялися і плакали. Адже це наше життя. А життя не може бути лише смішним або трагічним. Жодної утопії в сценарії немає. Звичайно, і після першого фільму мені говорили, що таких людей, як герої фільму, не буває. Чому ж він майже 30 років не сходить з екранів? Чому допомагає кому–то жити? Це не утопія. Це Радоніца. Пам’ять про своїх предків. У другій частині нового сценарію є сцена, коли нащадки відзначають століття Федоса Ходаса. Моєму батьку в 2012 році теж буде 100 років. А недавно я взнав, що і Всеволоду Санаєву, який грав Федоса Ходаса, в 2012 році буде 100 років. Такі збіги не планувалися. Але вони дуже хвилюють.
— З часу виходу першої частини багато що помінялося, ви вже сказали, що багато, хто робив картину, вже немає в живих.
— Але дух фільму втрачений не буде. Напевно, було б логічне зняти його в тих же «крапках», що і перший. Звичайно, ті місця змінилися — але це і добре. Вони і по сюжету не можуть бути такими ж. У першій частині «Білих Зростав» ми бачимо сім’ю — батька, Федоса Ходаса, і трьох його синів — Андрея, Ваську і Сашку. Він їх виховав, вивів в люди. І пішов — з почуттям виконаного обов’язку. Тепер старший син, Андрій, якого зіграє Геннадій Гарбук, бере на себе роль глави роду. Зрозуміло, такого устрою, як раніше, коли всі родичі щодня сідали за один стіл і ялини картоплю з одного чавунця, не буде. Але рід залишився. І у нього є непорушний центр, який об’єднує всіх довкола себе. У слов’янських сім’ях батька завжди слухалися. Пам’ятаєте фільм «Сім’я Журбіних»? Батько, вже старий, слабкий, коли дорослий і важливий син говорить йому что–то не те, дає йому запотиличник при внуках і правнуках. І той терпить як належне.
— Ви — за патріархальну сім’ю?
— Я — за вічні цінності. Сім’я має бути головною цінністю в державі, і держава повинна сприйматися, як велика сім’я.
— Фактично в своєму новому сценарії ви малюєте портрет сучасного суспільства, зачіпаючи всі його шари, від бізнесмена до бомжа. А де в Білих Росах ви відвели місце людям творчим, інтелектуалам?
—Так «лобовий» я не думав, але вважаю, що багато моїх героїв — творчі люди. Наприклад, внук Федоса Ходаса Артем — молодий, сучасний, такий, що володіє мовами. Адже творча людина в моєму розумінні — це не герой відомого анекдота, якому радять у відповідь на скарги, що ніхто не помічає його великий талант: «А ти піди в запій!» Творча людина просто робить свою справу. У нім є «біла кість» — це хороше визначення, яке оббрехали. У моєму розумінні це — внутрішнє благородство, яке має бути в кожного, хто вважає себе інтелектуалом. Деякий незмінний стержень. Адже є речі, на які «нового погляду» немає і бути не може. Наприклад, мати — це святе. Якою б вона не була. У героя мого сценарію, дитбудинківського хлопчика Деніськи, мати — п’яниця, відмовилася від нього ще в пологовому будинку. Але коли кто–то з хлопчиськ что–то образливе сказав Деніське про його матір, той кинувся на кривдника. Це вчинок.
— «Білі Роси» — кінець сюжету?
— Звичайно, теоретично, можуть бути і «Білі Роси–3», і «Білі Роси–4». Але ж і другий сценарій — доки лише проект, і я сподіваюся, що він стане фільмом. Будь-який твір — це казка, віртуальний світ, куди потрібно приходити з реального життя і чему–то там вчитися. Назва фільму — це цитата з «Білих Зростав-1». Там так називається село, яке поглинуло місто. Білі Роси — це вже визначення цілого народу росів. Чому білі? Тому що чисті, вірні, свої.
— Що ж, сподіваємося, що фільм відбудеться. А доки — чекатимемо відгуків читачів про ваш новий сценарій.
Автор публікації: Людмила РУБЛЬОВСЬКАЯ