Є недалеко від Могильова — прямо в лісі — нічим на перший погляд не примітне місце. На самій же справі це справжній Клондайк. Не золотоносний — історичний. Лише за минулий сезон археологи зробили тут ряд знахідок. Які інакше як сенсаційними і не назвеш.
— Досліджувався курганний могильник, — розповідає завідувач кафедрою археології і спеціальних історичних дисциплін Могильовського державного університету доктор історичних наук Ігор Марзалюк. — І те, що знайшли в землі, перевершило все, навіть найсміливіші, чекання. Виявили, наприклад, поховання жінки. На ній були прикраси — скроневі кільця. Дуже рідкого типа — з так званими «лопатями». Такі прикраси в Білорусі можна по пальцях однієї руки перерахувати. А у нас — ледве не цілий кетяг. Схоже, за життя жінка ця була дуже спроможною — поряд з її останками лежали дуже багаті намиста, сотні (!) підвісок, шикарна гривна. Але найголовніше — курган зберіг залишки поховання. Ми побачили навіть залишок тієї дубової колоди, в якій прах поховали. А коли стали розбирати кістяк і підвели череп, виявили дві пряди волос — довгі в’юнкі локони. Це надзвичайно рідке везіння. І тепер знаємо: жінка, похована під Могильовом 1.000 років тому, була пекучою брюнеткою. По волосу, втім, можна дізнатися про людину — навіть якщо він жив дуже давно — практично все. Знайдені пасма чекають дослідження. А доки лежать в герметично закритих пакетах.
Знахідки з одного поховання вражають. Але це далеко не все з того, чим можуть похвалитися могильовські археологи.
— Один з курганів, — продовжує розповідь Марзалюк, — кто–то намагався розкопувати приблизно в 70–е роки минулого століття. Залишилася яма, яку жителі навколишніх сіл перетворили на місце для звалища. Але курган є — розкопувати його треба. Почали роботи. Дійшли до шару, де, як думали, має бути поховання: нічого не немає. Лише різне сміття радянських часів знаходили. Думали, вже все — курган порожній. Але на всяк випадок зробили контрольний прозвон металошукачем. І раптом виявилось, що під ногами маса кольорового металу! На той час вже виїжджати збиралися. Куди там! Почали копати. Коли стемніло, розкопки не зупинили: розпалили величезне вогнище і при його світлі роботу продовжували — до двох годинників ночі. Азарт все не убував. Тому що знайшли ми речі дійсно приголомшуючі. У похованні лежали останки жінки. А довкола — декілька сотень бронзових прикрас. Такої кількості артефактів давненько не доводилося бачити. Було від чого серцю завмерти. Але виявилось, проте, все це були ще «квіточки». Найбільш коштовну знахідку ми зробили наступного дня. Коли почали розчищати кістяк, на рівні поясу дістали із землі кістяний диск. До нього було прикріплено 3 амулети — фігурки, які одні називають «уточками», інші «утко–драконами». Одна з фігурок збереглася на 80 відсотків. Дві інші — в ідеальному стані, ніби лише вчора вийшли з рук майстра. Ні у одному з білоруських музеїв нічого подібного не побачиш. А ось цей амулет незабаром зможуть уважно розглянути відвідувачі музею історії Могильова. Куди передамо все знайдене після того, як обробимо матеріали експедиції. Крім того, фотографії старовин будуть розміщені на сторінках підготовлюваного зараз до видання збірки «Археологічні цінності Білорусі».
По словах вчених, досліджують вони фактично військове кладовище — місце, де разом з дружинами були поховані дружинники князя Володимира Святославіча — хрестителя Русі. Влаштувавшись в Києві, він прагнув тримати під контролем племінні союзи. І для цього досить новаторски протистояв тодішній корупції. Переселяв воєначальників разом з воїнами і їх близькими в ті землі, де у них не було рідні, — щоб потреби сім’ї не переважали над державними інтересами. Під Могильовом знайдені розташовані по сусідству поховання представників практично всіх слов’янських племен, що мешкали на території нинішньої Білорусі і її околиць. Та ще і скандінави.
Причому деякі знахідки дозволяють реконструювати життя тих людей, які жили на наших землях більше 1.000 років тому. Наприклад, в одному кургані археологи виявили останки воїна. Невеликого паросточка — ледве вище за півтора метри. Та ще що мучився під старість артритом. На грудях у нього був амулет з ведмедячого зуба. В давнину ж вважалося, що такі обережи можуть принести щастя і захистити від хвороб лише того, хто сам його добув. Виходить, невідомий нам на ім’я «метра з кепкою» був настільки відважний, що не побоявся вийти один на один проти клишоногого. Та ще здолати його.
Майбутнім влітку археологи продовжать розкопки. І, можливо, знайдуть ще что–нибудь интересное. Хоча, можливо, что–то найбільш коштовне для історії вже втрачено: не так давно кургани розкопували ті, що «чорні копають».
— Якщо вони і знайшли что–то значне і продали, — зітхає Марзалюк, — те фактично вирвали сторінку з історії нашої країни. Для нас же будь-який артефакт — що лише становить. За допомогою якої реконструюється життя предків.
Втім, учений налагоджений бойовий. Говорить, що знайшов ще один курганний могильник — не зворушений «археологами–подпольщиками». Але місце його розташування доки тримає в таємниці. Сподіваючись на майбутні сенсації.
Фото з архіву Ігоря Марзалюка.
Автор публікації: Павло МІНЧЕНКО
Вузьке койко-место
Оренда душить в обіймах
Список генерала фон Ерманнсдорфа
Таємниця святого Хреста