Про Південно-східну Азію і навіть більше
Азія завжди була таємничою і злегка загадковою для європейської людини. Адже, на відміну від Європи, найбільшій частині світу властива вражаюча різноманітність культур, релігій, клімату. І навіть близьке географічне розташування країн абсолютно не гарантує їх схожість. Посудите самі, як порівняти суперсучасний Сінгапур, перенаселений Куала-Лумпур і вічно релаксуючі індонезійські острови?
ВПЕРЕД, В МАЙБУТНЄ
Здолавши близько 9 тис. км. на літаку, ми нарешті прибули в точку свого призначення — Сінгапур. Це одне з небагатьох місць на Землі, назва якого має відразу декілька значень. А точніше, три: острів, держава, місто.
Ще коли літак йде на посадку, розумієш, наскільки сильно розвинений Сінгапур. У очі відразу впадає масштаб аеродрому. Для настільки невеликого острова він, як мені здалося, по розмірах навряд чи поступається тайському хабу Суванапум в Бангкоку. Адже це держава — за площею менше, ніж Київ!
Приземлившись і пройдя в термінал, мимоволі звертаєш увагу на гостинність сінгапурців. У аеропорту все зроблено для максимального комфорту його гостей. По-перше, будівля аеропорту по розмаху навряд чи поступається аеродрому, тому весь потік прибулих і відлітаючих туристів не відчувається зовсім. По-друге, тут з’являється відчуття затишку і удома завдяки килимовому покриттю, квітучим орхідеям, звичному Wi-Fi, який працює скрізь і без перешкод.
Особливо комфортно мені як громадянці України було проходить митний контроль. Черг не було взагалі! На 8-10 митників я і мій чоловік були єдиними, хто в той момент проходил кордон. Біля кожного митника стояла ваза з льодяниками, аби прибулі туристи могли відвернутися і пригоститься цукерочками, поки спецслужби перевіряли документи. Такий підхід державних органів мене просто убив. Мені не те що складно представити безкоштовні цукерки для гостей на кордоні в Борисполі — мені дуже важко уявити, аби у нас не було годинного чекання митного контролю в набитому людьми залі. Адже саме з такою картиною ми зіткнулися, прилетівши на батьківщину.
Ну а доки нам належало познайомитися зі всією красою суперсучасного світу Сінгапуру. Чому суперсучасного? Відповім просто: це єдине місце з багатьох, де мені довелося побувати, з якого не хотілося повертатися додому Думаю, це не лише моя думка — більше 70% населення планети, які хотіли б змінити країну мешкання, вибирають саме цей острів. Парадокс, але Європа, боячись жителів колишнього Радянського Союзу, мало того що застосовує візовий режим, так ще і вибирає, кому дати, а кому не дати візу. А тут, в Сінгапурі, в регіоні, який значно розвиненіший, ніж, наприклад, Лондон, візу на перші три дні перебування можна зовсім не отримувати (якщо Сінгапур для вас — порт транзиту між двома країнами), а на більш тривалий час — відкрити за допомогою Інтернету.
Можливо, тому мандрівників на острові маса. Одних залучає дивний клімат — цілорічні +27+32 З, інших — бізнес, третіх — острів розваг Сентоза. Там можна побувати в парку метеликів, в парку атракціонів Universal Studios, в саду орхідей і величезному океанаріумі, на острові Фантазії з безліччю водних атракціонів і Вулканоленде.
Але понад усе вражає інфраструктура острова. Завдяки ній ні в центральній частині, ні в спальних районах немає відчуття густонаселеного міста, хоча за статистикою тут проживає 5 млн. чоловік — трохи більше, ніж в Києві. Метро ходить по всьому острову, дорожні розв’язки зроблені добре і передбачливо. Більш того, всі позначення в місті, у тому числі написі на дорожніх покажчиках, — на звичному англійському. Сінгапур, напевно, — єдина країна в Азії, де місцеві жителі однаково добре володіють стандартним English і рідною мовою — сінгапурським варіантом англійського Singlish.
Тому, пересуваючись по «Льовграду» (ще одна назва Сінгапуру — «місто Льва»), ти не боїшся загубитися або зайти «не туди», якщо випадково забув захопити карту міста, адже відповісти на питання «Куди йти?» може будь-який перехожий.
Гуляючи по острову, відразу помічаєш ідеальну чистоту навіть найменших провулочків, ідеально рівні і відмінно освітлені дороги, величезна кількість торгівельних і бізнес-центрів. На вулицях Сінгапуру не зустрінеш рундуки, кіоски, різні прилавки. Все необхідне можна купити лише в торгівельних центрах або спеціалізованих магазинах. Як не дивно, але з парковками тут теж немає явних проблем. У бізнес-частині острова на дорогах висять табло з вказівкою вільних місць на тій або іншій парковці міста, які відображують інформацію в режимі онлайн. Зручно як водіям, так і пішоходам, яким не доводиться маневрувати між учасниками дорожнього руху.
ДАЛЕКО НЕ ВСЕ
Вивчаючи пам’ятки острова, в певний момент ми зрозуміли, що, відвідуючи різні пам’ятники архітектури і мистецтва, жодного разу ні за що не заплатили. Ні за відвідини релігійних храмів, ні за підйом ліфтом (чим грішить Європа) на оглядовий майданчик з садом орхідей і пальм, не говорячи вже про WC з суперсучасними датчиками.
Взагалі за час перебування в цій країні я зрозуміла, що в Сінгапурі дуже багато приємних дрібниць, на які інколи просто не звертаєш увагу.
До речі, Сінгапур у багатьох асоціюється з величезними штрафами «за сміття». На самій же справі в Сінгапурі є, так би мовити, адміністративні штрафи, і вони дійсно дуже високі, але зовсім не за викинуту жувальну гумку, яка в Сінгапурі не продається взагалі. Вона сюди не імпортується. Але оштрафувати можуть за інші не менш «злісні» порушення. Наприклад, куріння в суспільному місці потягне на 1000 сінгапурських доларів (S$1 = $0.77), їда в суспільному транспорті — SS500, провезення швидко займистих предметів в суспільному транспорті — SS5000, проїзд на велосипеді в підземному переході — SS1000. Найцікавіше, що представників правоохоронних органів я бачила лише один раз, а ось «люстри» з відеокамер висять всюди.
Одного дня ми стали свідками такої картини: три до зубів озброєних і екіпірованих парубка обшукували чорний рюкзак пасажира метрополітену. Один поліцейський відвів підозрюваного убік, а два інших акуратно, не розкидаючи і не заминаючи (!) речі, обшукували рюкзак. Після обшуку поліцейські акуратно склали речі назад, вибачилися перед пасажиром, ввічливо віддали йому рюкзак в руки і пішли. Нам, українцям, це навіть уві сні не присниться!
Взагалі після відвідин Сінгапуру складається відчуття, що різниця в часі Киев—Сингапур складає не 5 годин, а цілих 100 років.