Сьогодні в «Мінськ-арені» — Єдина ліга ВТБ. «Мінськ-2006» приймає двократних переможців Євроліги — баскетболістів московського ЦСЬКА. Учитуючись в список досягнень і розглядаючи склад московських армійців, навіть представити складно, що може протиставити їм клуб чотирьох років від народження, що досі грав переважно в білоруському чемпіонаті і що лише рік тому почав робити перші обережні кроки по європейському паркету. Виявляється, може. Принаймні, Денис Коршук в цьому упевнений. Для одного з самих дослідних гравців у складі «Мінська» і володаря титулу кращого баскетболіста країни незаперечних авторитетів, що діє, на майданчику вже давно немає. І тому, міркуючи про майбутній «іспит на зрілість», Денис погоджується: до стартового свистка віддавати перемогу маститим гостям щонайменше передчасно.
— Період в ЦСЬКА зараз не з легенів, — вважає він. — Зміна головного тренера, черга поразок. Але при цьому, знаючи рівень команди, можна навіть не сумніватися, що напередодні гри з цим клубом жоден суперник не може спати спокійно. Інша справа, що я так само упевнений, що і для самого ЦСЬКА легкої прогулянки в Мінську не передбачається. Наші хлопці налагоджені дуже серйозно, а проти фаворита завжди хочеться зіграти на межі можливостей.
— «Мінськ–2006» вже намацав цю саму межу?
— Складно сказати, але сьогодні ми відчуваємо себе вже набагато упевненіше. Зустріч з УНИКСом, наприклад, — це для нас взагалі був абсолютно новий досвід. Перша гра, сира команда. Думаю, з тих пір ми вже не раз довели, що можемо грати на найвищому рівні. Більш того, я вважаю, що в «Летувос Рітас» ми повинні були вигравати. Ледве не повезло, десь литовцям допомогло «домашнє» суддівство. Навіть образливо, якщо чесно, що ось так все склалося: перемога над такою командою для нас зараз була б дуже корисна.
— Забавно зараз, слухаючи такі міркування, згадувати, як ще недавно багато хто говорив, що, мов, перемога — не головне, поважно просто спробувати, оцінити і не програти з дуже вже великою різницею.
— Думаю, що завдання, які ставилися на нинішній сезон, ми виконуємо. Якщо наступного року заговорять про попадання в «фінал чотири» — буде інша гра. Це, до речі, сповна реально за умови серйознішого підходу і фінансування. Адже якщо порівняти наш бюджет з бюджетами ЦСЬКА, УНИКСа або «Летувос Рітас», який ми трохи перемогли на його майданчику, то цифри ці відрізнятимуться в рази!
— Ми ось все про клубні завдання говоримо, а ти тим часом що ні матч — один з найрезультативніших в складі. Прагнеш у всьому стати кращим?
— Ні, взагалі не прагну якось виділитися. Більш того, я по собі знаю, що якщо до початку гри ставиш мету неодмінно виявитися, скажімо, найрезультативнішим, то майже напевно цей матч провалиш. Я не індивідуаліст, а тому прагну грати так, як це потрібно команді.
— Не вважаєш, що таке «самопожертвування» позначається на кар’єрі? Адже тобі вже не 20, а тим, хто «тягає рояль», рідко перепадають дійсно цікаві пропозиції.
— По-перше, не можу сказати, що я что–то там тягаю. А фахівці, які переглядають потенційних новобранців, навряд чи звернуть увагу на гравця, який тягне ковдру на себе. Статистика — штука відносна.
— Невже тоді після минулого успішного сезону у тебе не було варіантів продовження кар’єри?
— Були, але не склалося. До Польщі звали, але там не було належного фінансування, з Україною теж не домовилися. Це в 20 років я думав про те, де краще база, де який тренер або чемпіонат. У моєму нинішньому віці вже не стільки цікавишся перспективами і ігровою практикою, скільки рахуєш гроші. Хочеться адже вичавити максимум з відведеного мені на майданчику часу.
— Єдина ліга ВТБ замахується на роль конкурента європейському баскетболу.
— І у неї, на мій погляд, хороші шанси для цього. В першу чергу тому, що участь в ній вигідно клубам. Якщо серед учасників значаться сильні команди, то формат розиграшу вже не має значення. Єврокубок, наскільки я знаю, захід вельми невигідний, і якби в клубів з’явився альтернативний варіант, аби грати і підвищувати рівень, то, повір, вони б їм скористалися. Інша справа, що серйозні європейські команди навряд чи коли-небудь приєднаються до Єдиної ліги, — тут вже не лише гроші, але і політика грає роль. Втім, і без них можна створити дуже сильний турнір.
— А як відносишся до думки, що присутність в чемпіонаті безперечного лидера–гегемона вбиває і інтригу, і сам чемпіонат?
— Не згоден. Мені, до речі, незрідка доводиться чути, що, мов, «нам би ваші гроші і можливості.» Це звичайна заздрість. «Мінськ–2006» в чемпіонаті Білорусі — це такий своєрідний «заєць». Колись цю роль виконував «Гродно–93», потім — «Віталюр», зараз — ми. Адже ви бачите, з яким бажанням грати виходять проти нас суперники. Для них «зачепити» лідера, який вже другий чемпіонат без поразок йде, — справа принципу. Вони на майданчику вище за голову стрибають, а саме в таких матчах і зростає майстерність.