Не відступити, не піти на поводі

Президентові А.Г.Лукашенко

Дорогий Олександр Григорович!

Дозвольте і мені напередодні майбутніх в Білорусі виборів побажати Вам заслуженого повернення на своє робоче місце і продовження політики, яка за останні роки вже принесла Вашій країні чималі благодатні результати.

Не відступити, не піти на поводі у сильних світу цього — це, здається, було Вашим девізом завжди і залишається до цих пір. Ви повернули повагу до Білорусі, добилися виняткових результатів там, де це здавалося неможливим. Але це були непрості роки, братья–славяне спорідненості не визнавали і з кожним роком нав'язували усе більш важкі умови за нафту і газ. Полегшенням не пахне і тепер. Неможливо зрозуміти, чому ця недружня політика до Білорусі продовжується до цих пір.

Ні нафти, ні газу немає в надрах Вашої країни; немає ні золота, ні срібла; немає у неї виходу до морів і океанів — зате є і завжди були у Вашому народі жадання роботи і какое–то особливе поклоніння рідній землі.

І подумати лише: маленька по своїх розмірах країна засіває величезні простори хлібом, м'яса отримує стільки, що його вистачило б на весь Радянський Союз, коли ми жили разом. Білоруські трактори знає тепер весь світ, їх зараз поступає на ринок 85 модифікацій найвищої якості.

Я спохопився зараз, що пишу–то для білорусів, а не для росіян, а вже в Мінську краще знають, що що коштує.

Але в Білорусі, я думаю, добре знають і те, що ось вже 20 років велика частина земель ріллі в Росії покинута, минулі корівники, телятники, склади на всьому протязі Транссиба, якщо ви поїдете на схід поїздом, виявляють страшну картину розгрому. Хлібні поля заросли і намагаються відвернутися від людських очей, аби не показувати своїх страждань і болю. Тисячі і тисячі сіл залишені людьми; не знаю, чи можна цю картину порівняти з післявоєнною розрухою в Білорусі. Ні, не можна. У нас картина страшніше і безисходнее. Вона від своїх же рук, якщо «своїми руками» можна рахувати діяння Єльцина, Чубайса і інших, хто розвалив і роздавив Росію вщент. Чи це не знущання з народу?!

Відверто кажучи, я і сам тепер погано розумію, що сьогодні є Росія. Так, ім'я залишилося, але ще зовсім недавно воно принесло з собою спочатку небачену розпусту і небачений розбій, а тепер розгубленість — тому що подлинной–то Росії ось вже більше ста років як не було, так і немає. А є лише прикриття невизначеного поняття. Росія без села, без народних пісень, без народної мови — це, пробачте, вже не Росія.

Мало того, у нас випало з мови слово «робітник». Випало — значить, і робоча людини стає все менше. Він, головна особа в державі, якось непомітно, немов би скритно, сходить зі своєї дороги. А місце його займають гастарбайтери, сезонні робітники з азіатських країн, без яких ми вже не можемо обійтися. Чужаки за нас працюють. Ними заповнена Росія від Владивостока ка Калінінграда. І нас це тепер ніскільки не дивує. Ні, не підрахувати, скільки мільярдів і мільярдів ми гоніти за кордон і скільки (звичайно, незрівняно більше) вивозять олігархи. І немає кінця цьому пограбуванню і, судячи з усього, не буде. Не тих буд, що у вас в Білорусі, не ті керівники, не той напрям для величезного і все ще безмірно багатої держави.

Ось чому, дорогий Олександр Григорович, одні в Росії Вас цінують, люблять і бажають успіхів, а інші (зрозуміло які) ненавидять і вставляють палиці в колеса.

Перемоги Вам! Лише перемоги!

Валентін Распутін.

Прес-конференція Президента з представниками білоруських ЗМІ (продовження)

Прес-конференція Президента з представниками білоруських ЗМІ (продовження)

Разом ми — сила! (Продовження)

Разом ми — сила!

Відверта розмова

Опубліковано у Незабаром. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.