Вірменія категорично проти вирішення (нагорно-карабахской) проблеми військовою дорогою, і в разі розв’язування Азербайджаном нової військової авантюри у Вірменії не буде іншого вибору, як визнати Нагорно-карабахскую Республіку де-юре і забезпечити безпеку її населення всіма доступними засобами. Про це президент Вірменії Серж Саргсян заявив, виступаючи 10 грудня в Москві на сесії Організації Договору по колективній безпеці.
Ну, ті, хто дивилися це засідання ОДКБ, напевно, чули і виступ Ісламу Карімова, що ми не втручатимемося в справи тоді, коли справа стосується внутрішніх безладів або захвату чужих земель, — заявив, коментуючи дане питання, азербайджанський політолог Зардушт Алізаде.
Як заявив на сесії ОДКБ президент Узбекистану Іслам Карімов, завдання ОДКБ — перш за все захист її членів від зовнішніх погроз. За словами глави узбецької держави, неприйнятна яка-небудь участь в так званих насильницьких діях усередині країн. У цьому полягає наша принципова позиція. Насильницькі дії усередині країн виникають по різних сценаріях усередині і можуть виникати при безпосередній участі і фінансуванні з боку зовнішніх сил. Треба розібратися в тому, хто є організатором таких дій. Навіть з історії держав простору Співдружності можна навести немало прикладів. Те, що Азербайджан і Вірменія впродовж більш ніж 20 років не можуть домовитися про дороги мирного врегулювання Карабахської проблеми, говорить само за себе, — підкреслив І.Карімов.
Я вам наведу один приклад, — продовжив, коментуючи це питання, З.Алізаде. — Туреччина визнала незалежність Північного Кіпру. І що сталося далі? Чи визнав ще хто-небудь Північний Кіпр? Потім сама ж Туреччина вже за часів Ердогана агітувала, аби турецькі кіпріоти проголосували за план Кофі Аннана, який передбачав об’єднання острова. Турки-кіпріоти проголосували за, греки-кіпріоти проголосували проти. Все не так просто. Визнання само по собі однією державою нічого не змінить, навіть якщо до Вірменії приєднаються Науру, Нікарагуа або Венесуела. Росія незалежність Нагірного Карабаху ніколи не визнає. Однозначно. А що стосується того, що ми вдарим по Азербайджану, то раніше, коли на початку 90-х років питання вирішувалося силами розрізнених ополчень, де командирами були трактористи, вчителі географії, чайханники, якісь колишні солдати будбата і директор шерстеваляльной фабрики, плюс ще російські найманці, які воювали і за вірмен, і за азербайджанців, і якщо врахувати найважливіший чинник, що в ті роки в Баку відбувалася безперервна чехарда з владою, коли підряд скидалися всі перші особи в боротьбі за те, хто контролюватиме доходи від нафти, хто експлуатуватиме народ, хто привласнюватиме собі багатства, тоді, звичайно ж, малосила, малопотужна вірменська армія змогла перемогти Азербайджан з великою легкістю. Тим більше що, наскільки я знаю, хід бойових дій 1993 роки був погоджений в Москві.
За словами політолога, сьогодні ситуація значно змінилася. Зараз населення Вірменії складає мільйон сімсот тисяч. Азербайджанське населення — дев’ять мільйонів. Вірменія зараз фактично банкрот. В Азербайджану близько 25 мільярдів доларів валютного запасу. У азербайджанській армії десь 100-110 тисяч бійців, плюс ще якщо будуть покликані резервісти, які прошли військову службу, то це складатиме близько 200 тисяч. У Азербайджані є артилерійські системи, є авіація, притому переважна перевага в авіації. Є такі сучасні види зброї, яких у Вірменії немає. Є ракети. Причому, враховуючи чисельну перевагу, азербайджанська армія, поза сумнівом, ударить по трьох напрямах. Це буде уздовж кордону з Іраном, коли візьмуть Фізулі, Джабраїл, Зангелан з виходом на Губадли у напрямі Лачина. Другий напрям — ударять по прямій, найпотужніший удар буде через Агдам на Ходжали, Аськеран і Ханкенді. І ще з півночі — з Муровдага ударять по Кельбаджару. Чи хватит у вірменської армії стільки ресурсів, аби по трьох напрямах воювати? А якщо вони наважаться завдати удару по Баку, то від Нахчивана до Єревану 70 кілометрів, і там коштує нахчиванский корпус, — підкреслив З.Алізаде.
Він назвав маревною надію вірменського керівництва на те, що Росія надасть Єревану військову допомогу в разі відновлення Азербайджаном бойових дій. Що стосується їх маревних ідей про те, що нібито Росія їм прийде на допомогу, то це абсолютно не обгрунтоване припущення. Москва має зобов’язання перед Єреваном по його захисту в разі, якщо хтось на Вірменію нападе. Але бойові дії йтимуть на визнаній на міжнародному рівні території Азербайджану. І незрозуміло, що там робить вірменська армія. Незрозуміло. Якщо Єреван сподівається на грузинський сценарій, то і в Абхазії, і Південній Осетії Росія мала, по-перше, миротворчий корпус, по-друге, безпосередній кордон. Тут безпосередньо Росія з Нагірним Карабахом не граничить. І з Вірменією кордону немає. І передбачити, що російська армія, яка, треба признатися, знаходиться далеко не в блискучому стані, вторгнеться до Азербайджану і з боями просуватиметься, маршем йти на Карабах, аби врятувати ті 40 тисяч вірмен, які там залишилися, це знову-таки абсолютно маревна ідея.
А що стосується російської військової бази, яка дислокується в Гюмрі, то вона знаходиться там для того, щоб мати повсякденний контакт з вірменською армією і через вірменський генералітет контролювати політичну еліту Вірменії. Там 15 винищувачів МІГ-29 і батарея С-300. От і все. Їх завдання — не війна проти Туреччини, не війна проти Азербайджану, а контролювати вірменську армію і через армію контролювати політичний клас, — відзначив політолог.
Коментуючи питання з відставкою мера Єревану і очікуваних зсувів з посад інших високопоставлених чиновників у Вірменії, З.Алізаде сказав: Хай хоч президента зміщують, хоч прем’єра, хоч мера, від цього ж військово-економічна потужність, фінансова потужність Вірменії не збільшиться. Вона — країна-рантьє. Живе на подачки діаспори — цього року їй відвалили мільярд. Я думаю, що азербайджанська влада не воюватиме. Вона почекає, поки Вірменія сама достигне і впаде як стиглий плід, тому що через два або три роки вона не зможе вже обслуговувати відсотки своїх зовнішніх боргів. І Вірменія знову з витягнутою рукою ходитиме по всьому світу і просити гроші. І у неї запитуватимуть, а для яких потреб ви просите гроші? Аби вести війну з сусідньою державою? Аби окуповувати її територію? Містити непомірну для ваших сил армію? Ось ці питання Єревану задаватимуть. Ах ти співала, так спробуйте і потанцюй. Спрашиваєтся: і скільки ж можна жити з середньовічними поняттями? Зараз вже XXI століття, а не XVI. У нас в Азербайджані теж є люди, які живуть представленнями віджилих століть, але не вони вирішують державні питання. А у Вірменії ці архаїчні люди сидять на чолі держави.
А як заявив керівник Центру політичних інновацій і технологій Мубаріз Ахмедоглу, визнання Вірменією незалежності Нагірного Карабаху зовсім нічого не змінить.
Насправді той факт, що Серж Саргсян підняв це питання і на саміті ОБСЄ в Астане, і на сесії ОДКБ в Москві, свідчить про його безпорадність. Інакше він привів би інші аргументи. Заява ж про те, що буде визнана незалежність Нагірного Карабаху, є останнім аргументом, до якого здатна вдатися вірменська сторона. Це означає, що всі інші аргументи вичерпані. Звідси виникають два питання. Безпосередньо для Азербайджану нічого не зміниться, тому що ми в питанні звільнення окупованих територій, у тому числі і Нагірного Карабаху, розрахували свої сили з урахуванням того, що проти нас протистоятимуть окупаційні вірменські сили, що знаходяться в Нагірному Карабаху, все населення Вірменії, а також вірменська діаспора. Тобто Азербайджан розраховує свої сили з врахуванням вищезгаданих трьох чинників, і ми в змозі чинити гідний опір цим силам противника. Плюс, Баку врахувало і той факт, що додаткову допомогу Єревану можуть надати і зовнішні сили з ближнього і далекого зарубіжжя. Керівництво Азербайджану врахувало і цей чинник, — відзначив він.
Що ж до питання, пов’язаного з ОДКБ, то Узбекистан дотримується справедливої позиції. Але є також і наступна обставина. Що рішення в ОДКБ приймаються на основі консенсусу. І в цьому плані я не думаю, що, скажімо, Білорусь підтримає участь спільних сил країн-членів ОДКБ, що ініціюється Вірменією, в направлених проти Азербайджану бойових діях. І я упевнений, що в разі, якщо Баку почне бойові дії із звільнення Нагірного Карабаху від вірменської окупації, ні Білорусь, ні Казахстан, ні Узбекистан не проголосують за початок війни проти Азербайджану.
З іншого боку, в статуті ОДКБ є одне положення, згідно якому сили ОДКБ не можуть бути використані на просторі СНД проти союзників Росії. Тобто зрозуміло, що якщо на яку-небудь країну-члена ОДКБ буде здійснено напад, то інші держави-члени організації вступлять у відкрите військове протистояння лише в тому випадку, якщо напад був здійснений із-за меж Співдружності Незалежних Держав. А Азербайджан є членом СНД. Ще раз повторюся, що Росія неодноразово заявляла про те, що ОДКБ ніколи не використовуватиметься проти союзників Росії, що полягають в членстві СНД. А як заявляли Бордюжа, а також різні російські офіційні особи, Нагірний Карабах де-юре є складовою частиною Азербайджану. Тобто обговорювані в рамках ОДКБ питання не можуть ніяк бути застосованими до Нагірного Карабаху. Якщо, скажімо, на Єреван зроблять напад Туреччина, Іран або Грузія, або ж з території який-небудь іншої країни по Вірменії буде завданий ракетного удару, то в цьому випадку ОДКБ може оголосити війну Анкарі, Тегерану, Тбілісі і так далі
Допустимо, що навіть якщо Баку нападе на Єреван, то і в цьому випадку ОДКБ не стане відразу ж відкрите втручатися в конфлікт і захищати Вірменію, тому що Азербайджан є союзником Росії на просторі СНД. А в разі, якщо на Вірменію нападуть, скажімо, Туреччина, Іран або Грузія, то ОДКБ, не замислюючись, встане на захист інтересів Єревану. Тому і заяви президента Сержа Саргсяна про визнання незалежності Нагірного Карабаху є блефом. Хай скільки хочуть визнають незалежність Карабаху. І взагалі, сьогодні число прибічників визнання незалежності Нагірного Карабаху у Вірменії продовжує рідшати, оскільки там заявляють про те, що ми воювали за те, аби Нагірний Карабах був приєднаний до Вірменії, а не за його незалежність. По Нагірному Карабаху Єреваном було прийнято два рішення. Перше, визнати його незалежність, і, друге, приєднати до Вірменії. І вони зараз не можуть зробити вибір. Якщо Єреван визнає незалежність Нагірного Карабаху, то окрім Вірменії її ніхто не визнає, — підкреслив М.Ахмедоглу.
У свою чергу, політолог Лейла Алієва вважає, що йдеться про тому, що оскільки переговорний процес в рамках Мінської групи ОБСЄ в черговий раз зайшов в безвихідь, то кожна із сторін намагається вийти з ситуації, що склалася, по-різному.
Просто кажучи, Вірменія, як завжди, не готова до компромісів і намагається чинити тиск на Азербайджан таким чином. У свою чергу, не втрачається і Азербайджан — і теж відстоює свою позицію. Просто це зайвий доказ того, що Вірменія не готова до серйозних компромісів і намагається знайти поле або рамки, в яких вона могла б змалювати свої проблеми безпеки. Зокрема такою зручною для неї платформою є ОДКБ, хоча ОДКБ не така вже ідеальна платформа для Вірменії, тому що є такі країни, як Узбекистан, в яких свої проблеми теж можуть бути пов’язані з територіальними питаннями. Або, скажімо, сама Росія. Ну, правда, Росії це мало торкається, тому що, як ми знаємо, там все одно подвійні стандарти в цьому питанні, — заявила вона . На думку Л.Алієвой, визнання незалежності Нагірного Карабаху однією лише Вірменією нічого не дасть.
Головне, це позиція міжнародного співтовариства по відношенню до Карабаху, і, в першу чергу, звичайно, західних країн. Баку віддає перевагу на розгляд питання під патронажем ООН, тому що в рамках ООН досить однозначний підтримується територіальна цілісність Азербайджану. Якщо ж Вірменія послідує прикладу Росії, що визнала Абхазію і Південну Осетію і що створила, скажімо так, легальний прецедент, хоча, загалом, це було порушенням міжнародних законів, і визнає незалежність Нагірного Карабаху, то Єреван може залишитися в повній самоті і в ще більшій ізоляції. Отже я не думаю, що це дасть початок якомусь процесу.
Чи потрібний нам американський Путін?
Китай, доля Сибіру
Небагато посміятися над російськими правителями
Річ у тому, що існують речі, з приводу яких є консенсус. Свого часу це було визнання Косово. Але такий же консенсус існує з приводу визнання територіальної цілісності Грузії, і західні країни неодноразово заявляли, що вони повністю підтримують територіальну цілісність грузинської держави. Якщо Азербайджан сам не піде на компроміси, що стосуються своєї територіальної цілісності, то в принципі немає такого закону, який би змусив якусь частину Азербайджану відокремитися саму по собі. Тому я думаю, що Серж Саргсян хоче створити певний момент, який би вплинув на Азербайджан в тому сенсі, що таке визнання імовірно може викликати цілий ланцюжок якихось подій. І я думаю, що цей тиск може, звичайно, посилитися, якщо до цього приєднається Москва. Але, мені здається, що Росії це не дуже вигідно в даний момент, тому, швидше за все, це може залишитися всього лише на рівні Вірменії, — резюмувала Л.Алієва.
Азербайджанські експерти о.
